Ні, це не сон, це все було,
Гостили ми як брат у брата.
І ось тепер на все село
Накрила стіл війна треклята.
І вип’ють на спомин душі
За упокій і скорбну долю
Уся рідня й товариші
Того, що впав за честь і волю.
Того, що міг би жить і жить,
Кохать дітей і сіять жито.
Його життя в єдину мить
Було осколками прошито.
І добрі люди проклянуть
Того лихого супостата,
Що в цю жахливу
каламуть
Віддав наказ вбивати брата.
Сіяє сонце угорі
І, як раніш, рве душу пісня.
Та є чужі, і є свої.
Світ розколовсь на до і після.
