ВЛАДИМИР ВЕЛИКОДНЫЙ: ЖУРНАЛИСТ, БЛОГЕР, ВЕБ-ДИЗАЙНЕР
Мы вместе с тобою состарились, Мой верный соратник и брат. Мы принципы всуе не ставили И лишних не ждали наград. Но свой интерес подытожили: Стареть — так достойно стареть. Мы век свой по-честному прожили, А пакости — в тесную клеть. Ты смотришь почти круглосуточно Кошачьи красивые сны. И тешусь я участью лучшею, Что мы доживем … Читать далее
Загостилось нынче бабье лето В оперенье солнечных лучей. И душа, дневным теплом согрета, Остывает в холоде ночей. «Я теперь скупее стал в желаньях», — Так поэт прославленный сказал. Вот и я приму без колебанья Мне судьбой назначенный финал. Все ее приливы и отливы, Где схлестнулись радость и беда, И мои заветные порывы Унесет в былое … Читать далее
Як воно сталося, друже Михайле, Що закінчився життєвий твій шлях, Так несподівано, так незвичайно Світлі надії розсипались в прах. Доля тобі не давала спокою Тут, серед нас в петербурзькій імлі, Та удостоївсь ти честі такої — Бути похованим в рідній землі. В краї чужім ти Вітчизною марив, Рідну Полтавщину не забував, А, як насунули чорнії … Читать далее
Твой дом, посконная Россия — Барак, пристанище рабов, Но лик лукавого мессии Безумный люд лобзать готов. Понятья совести и чести Для вас ненужная напасть, Зато в искусстве лжи и лести Нашли вы истинную страсть. Вся ваша жизнь как бег в тумане С клеймом Орды из тьмы веков. Вам не саднят живые раны Под ржавых тяжестью … Читать далее
Где-то в конце 80-х в «Ленинградской правде» была опубликована моя статью в целый «подвал». Это было что-то вроде полемики по украинскому вопросу с российским демократом Николаем Травкиным. В статье не было исправлено ни одного слова, только удалены строки из стихотворения Шевченко: «Не смійтеся чужі люде, церков-домовина розвалиться, і з-під неї встане Україна…» Там я рассказал … Читать далее
По приезду в город Сосновый Бор, где нам предстояло отработать, по меньшей мере, три года, наша небольшая делегация выпускников Сумского строительного техникума первым делом решила увидеть море. Сюда приехали, можно сказать, лучшие, отобранные по конкурсу. Хотя удивительно, что таких не нашлось в ленинградских техникумах. Но, очевидно, причиной была политика партии и правительства, когда из России … Читать далее
Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухатись порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град. Щоб, заховавши мудрий досвід У скриньці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина. Щоб власній вірі непохитній Палить лампаду в чорну ніч І йти крізь січні в теплі квітні, … Читать далее
Ця жінка була унікальною: українкою по духу і за походженням, хоча і народилася під Москвою та спілкувалася довгий час російською. Завжди елегантною, тендітною і трохи ексцентричною. Її очі світилися цікавістю до всього, наївністю і мудрістю водночас. Вона була сама жіночність і незламний борець. Вона причарувала багатьох чоловіків, а віддала своє серце тільки одному. … Читать далее
За вiкнами день холоне, У вiкнах — першi вогнi… Замкни у моїх долонях Ненависть свою i гнiв. Зложи на мої колiна Камiння жорстоких днiв, I срiбло свого полину Менi поклади до нiг. Щоб легке, розкуте серце Спiвало, як вiльний птах, Щоб ти, наймiцнiший, сперся, Спочив на моїх устах. А я поцiлунком теплим, М’яким, мов дитячний … Читать далее
Л.Мосендзові Ти б дивувався: дощ і пізня ніч, А в мене світло і вікно наростіж. І знов думки, і серце у вогні, І гостра туга у невпиннім зрості. Твоє життя — холодний світлий став Без темних вирів і дзвінких прибоїв, І як мені писать тобі листа І бути в нім правдивою собою? Далеко десь горить … Читать далее
Махнуть рукою! Розіллять вино! Хай крикне хтось, хай буде завірюха, — Ах, як я хочу віднайти вікно У сірім мурі одностайних рухів! А в тім вікні нехай замерехтить Чиєсь обличчя – вперте і сміливе, Щоб знов життя – на довго чи на мить – Розколихалось хвилею приливу. Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий, Переплиснувся найсвітлійшим … Читать далее
Топчуть ноги радісно и струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тримтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняєтся просторам І … Читать далее